Вічний дарунок - хустка квітчата

Дбайливо й обережно на полицю
Складає мама випрані хустки, –
Квітками рясно всіяно світлицю,
Пливуть крізь неї спогади й віки.

                        Любов Бенедишин (1964)

   Хустка…

   Здавалося б, що нового можна почути про звичайнісінький предмет одягу…

   Та для нас, українців, хустка – один з найсвятіших оберегів.

Після першої купелі сповивають  малятко в стареньку бабусину хустинку, щоб було здоровеньке; покривають  дівчину в молодиці на весіллі; ще й зараз жодна жінка не дозволить собі зайти до храму  з непокритою головою; роздають хустки , проводжаючи в останню путь.

   Забутим звичаям , пов’язаним з хусткою, присвятили своє чергове засідання учасниці клубу за інтересами користувачів «Горлиця».

  Звучали вірші та згадували пісні присвячені хустці. Зачитала керівник клубу Прудивус Оксана Петрівна, бібліотекар, також і вірш Т.Г.Шевченка «Хустина»:

… Випроводжала вдова свого сина,

Ту єдиную дитину…

…Випроводжала три поля, три милі,

Прощалася при долині.

Дарувала шиту шовками хустину,

Щоб згадував на чужині…

  Буяла барвами виставка хусток, що принесли жінки. Тут були хустки, яким уже більше  50, 60, а деяким і більше 100 років: